Розпочинаємо рубрику – «Сторінками історії Білопільського районного суду Сумської області».

Спочатку трохи про історію виникнення суду.

Так, 22 листопада 1917 року Рада Народних Комісарів РРФСР видала «Декрет №1 про суд», на підставі якого був створений новий радянський суд на основі виборності.

Точна інформації щодо створення Білопільського та Улянівського народних судів відсутня, а тому, відповідно до деяких архівних документів, припускається, що приблизно в 1939 році були створені Білопільський та Улянівський народні суди.

5 червня 1981 року Верховною Радою УРСР прийнято Закон "Про судоустрій Української РСР", відповідно до якого організаційне керівництво щодо районних (міських) народних судів здійснювалось відділами юстиції виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів. На підставі цього була змінена назва Білопільського народного суду на Білопільський районний народний суд Сумської області.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін і доповнень до закону УРСР «Про судоустрій Української РСР» від 24 лютого 1994 року № 4017 - XII, опублікованого у Відомостях Верховної Ради України від 28.06.1994 року, назва «народні суди» була змінена на назву «районні (місцеві) суди» внаслідок чого змінилась і назва «Білопільський районний народний суд Сумської області» на «Білопільський районний суд Сумської області».

А тепер найцікавіше. В архіві суду досі зберігаються справи, які розглядалися тоді ще «народним судом» ще за часів Великої Вітчизняної Війни. Переважна більшість справ була пов’язана з поверненням будинків, виселенням із будинків, визнанням права власності на будинки тощо. Через брак паперу в часи війни деякі заяви, протоколи судового засідання і навіть рішення писалися на газетах, сторінках із книжок тощо.

Ось, наприклад, справа, яка розглядалася народним судом Білопільського району Сумської області у 1944 році.

До суду звернулася громадянка П., яка в своїй заяві просить суд повернути їй будинок. Свої вимоги остання мотивувала тим, що даний будинок вона купила ще у 1930 році в колгоспі «12 річчя Жовтня». Однак, під час німецької окупації  цей будинок у неї відібрали. Посилаючись на дані обставини, позивачка просила повернути належний їй будинок.   Пізніше позивачка звернулася до суду із заявою, в якій просила закрити справу у зв’язку з добровільним вирішенням даного спору.  На цьому, власне, справу і закінчено. Цікаво, що будь-яке судове рішення про закриття справи відсутнє. Власне нічого дивного, адже в ті далекі часи були зовсім інші  закони і порядок розгляду такої категорії справ…

Далі буде…