Аналіз розгляду справ Білопільським районним судом у 2014 році за даними апеляційного та касаційного перегляду судових рішень

№ з/п	№ справи	Суть справи, суддя	Результат розгляду. Підстави скасування чи зміни
1.	573/162/14-ц	Апеляційна скарга представника «особи 1» – «особи 2» на ухвалу судді Білопільського районного суду від 15 січня 2014 року про повернення позовної заяви «особи 1», «особи 3» до «особи 4», треті особи: служба у справах дітей Білопільської РДА, прокурор Білопільського району, про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів. Ухвалою судді позовна заява була повернута позивачам на підставі п. 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК, ст. 165 СК, оскільки позов про позбавлення батьківських прав було подано представником позива-ча, а не позивачами особисто. (Суддя Черкашина М.С.)	Ухвалу судді першої інстанції скасовано і передано заявлене питання на новий розгляд до суду першої інстанції зі стадії відкриття провадження у справі. Підстави скасування: висновок суду про те, що представник сторони не входить до переліку осіб, які мають виключне право звертатись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав є помилковим, оскільки в ст. 165 СК України йдеться про осіб, які мають право звернутися до суду з даним позовом, а щодо участі у справі представника будь-кого із вищезазначе-них осіб, то про це зазначено у ст. 38 ЦПК. Названі норми законодавства не виключають, а доповнюють одна одну. Також, повноваження адвоката «особа 2» на представництво інтересів позивачки «особи 1» в суді першої інстанції ґрунтується на укладеному між ними договорі, який є в матеріалах справи, а тому підстав повертати позивачам позовну заяву з посиланням на п. 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК, яка ніби то була подана особою, що не має повноважень на ведення справи, у суді першої інстанції не було.
2.	573/1039/14-ц	Апеляційна скарга «особи 1» та його представника «особа 2» на рішення Білопільського районного суду від 13 червня 2014 року у справі за позовом «особа 1» до Товстянської сільської ради, треті особи: Улянівська державна нотаріальна контора, «особа 3», про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, яким «особі 1» відмовлено в задоволенні позову, оскільки його померлий батько (спадкодавець) не був включений до списку громадян-членів сільсько-господарського товариства, який є невід’ємною частиною Державного акту на право колективної власності на землю, у зв’язку з чим такого права він не набув, ні сертифіката, ні державного акта на право власності на земельну ділянку не отримував, а тому таке право до складу спадщини не входить. (Суддя Свиргуненко Ю.М.)	Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов «особи 1» задоволено. Підстави скасування: аналіз норм законодавства, а саме п. 2 УПУ «Про порядок паювання переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720/95 від 08.08.1995 р. та п. 24 ППВСУ від 16.04.2004 р. «Про практику застосування земельного законодавства при розгляді цивільних справ», свідчить про те, що право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків, а з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному сільськогосподарському підприємству, членом якого є особа. На час видачі державного акту на право колективної власності на землю спадкодавець був членом КСП і в нього виникло право на земельну частку пай.
3.	573/1355/13-ц	Апеляційна скарга «особи 1» на рішення Білопільського районного суду від 15 серпня 2014 року у справі за позовом «особа 2» до «особа 1», «НАСК «Оранта» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та за зустрічним позовом «особи 1» до «особа 2», третя особа: «НАСК «Оранта», про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП. Вказаним рішенням позов «особа 2» задоволений: стягнуто з «особа 1» на користь «особа 2» 10091 грн. майнової шкоди, 10000 грн. моральної шкоди, 2093 грн. 37 коп. судових витрат; стягнуто з «НАСК «Оранта» на користь «особа 2» 49490 грн. майнової шкоди, 4884 грн. 54 коп. судових витрат. У задоволенні зустрічного позову «особи 1» відмовлено у повному обсязі. (Суддя Свиргуненко Ю.М.)	Апеляційну скаргу «особи 1» задоволено частково: рішення суду змінено в частині розміру стягнення з останнього на користь «особа 2» моральної шкоди – з 10000 грн. на 5000 грн. Підстави зміни: з матеріалів справи вбачається, що «особа 2» керував транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, в результаті ДТП позивач тілесні ушкодження не отримав, заподіяння моральної шкоди пов’язується ним з пошкодженням автомобіля, розмір шкоди в сумі 10000 грн. ним не доведений. З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір моральної шкоди визначений судом першої інстанції є завищеним і його необхідно зменшити до 5000 грн.
4.	573/1033/14-ц	Апеляційні скарги «особа 1», «особа 2», «особа 3», «особа 4», «особа 5», адвоката «особа 6» на рішення Білопільського районного суду від 20 серпня 2014 року у справі за позовом «особи 7» до «особи 3», «особи 4», «особа 5», «особа 1», «особа 2», треті особи: відділ Держземагенства у Білопільському районі, Білопільська міська рада, про усунення перешкод у користуванні власністю та стягнення моральної шкоди. Вказаним рішенням позов «особи 7» задоволено: зобов’язано відповідачів усунути перешкоди позивачці в користуванні належною їй на праві власності частиною будинку шляхом знесення внутрішніх парканів, якими розділений двір; зобов’язано «особу 3», «особу 4», «особу 5» зняти з хвіртки запірний пристрій; стягнуто з відповідачів в солідарному порядку на користь «особа 7» 3000 грн. моральної шкоди. (Суддя Свиргуненко Ю.М.)	Апеляційні скарги задоволено частково: рішення суду змінено в частині стягнення моральної шкоди – стягнуто з відповідачів на користь «особи 7» в дольовому порядку моральну шкоду в розмірі по 100 грн. з кожного. Підстави зміни: ч. 1 ст. 1190 ЦК передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Виходячи з того, що матеріалами справи не доведено, що протиправні дії або бездіяльність відповідачів, внаслідок яких позивачка зазнала душевних страждань у зв’язку з порушенням її права власності, носили взаємопов’язаний спільний характер, то відсутні підстави для притягнення їх до солідарної відповідальності. Також розмір відшкодування моральної шкоди є дещо завищеним, так як не в повній мірі враховані характер правопорушення, глибина душевних страждань позивачки, ступінь вини відповідачів, а також вимоги розумності і справедливості.
5.	573/2022/14-ц	Апеляційна скарга «особи 1» на ухвалу Білопільського районного суду від 16 жовтня 2014 року за заявою «особа 2» про зміну способу виконання судових рішень з грошового на майновий. Вказаною ухвалою заяву «особа 2» задоволено: зобов’язано державного виконавця відділу ДВС виконати дії, передбачені ст. 62, 63 ЗУ «Про виконавче провадження». (Суддя Кліщ О.В.)	Апеляційну скаргу «особи 1» задоволено: ухвалу суду скасовано, в задоволенні заяви «особи 2» відмовлено. Підстави скасування: зі змісту заяви «особи 2» вбачається, що він фактично піддає сумніву рішення суду від 29 березня 2013 року в частині визначення судом ринкової вартості частки боржника в домоволодінні та частки нежитлового приміщення магазину та не погоджується з діями державного виконавця по виконанню рішень, обставин, що ускладнюють виконання судових рішень, якими з «особи 1» на його користь стягнуті кошти, не наводить. Запропонована ним зміна способу виконання рішень фактично змінює їх суть, що заборонено нормами процесуального права, а обрана судом першої інстанції зміна способу виконання не ґрунтується на законі.
6.	573/1843/14-ц	Апеляційна скарга «особи 1» на рішення Білопільського районного суду від 23 жовтня 2014 року у справі за позовом ПАТ «Родовід Банк» до «особи 1», «особи 2» про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом «особи 2» до ПАТ «Родовід Банк», третя особа: «особа 1», про припинення договору поруки. Вказаним рішенням: позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково, стягнуто з «особи 1» на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 4237 дол. США 37 центів, що станом на момент ухвалення рішення за курсом НБУ складає 54873 грн. 26 коп., в задоволенні позовних вимог до «особи 2» відмовлено; зустрічний позов «особи 2» задоволено, припинено договір поруки, укладений між ПАТ «Родовід Банк» та «особою 2». (Суддя Кліщ О.В.)	Апеляційну скаргу «особи 1» задоволено частково: змінено рішення суду в частині розміру стягуваної заборгованості за кредитним договором та розподілу судових витрат, а саме зменшено розмір стягуваної з «особи 1» пені та судового збору. Підстави зміни: з позовної заяви банку вбачається, що він просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 18 серпня 2014 року. З матеріалів справи вбачається, що «особа 1» подала до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності щодо пені. Проте, встановивши, що право позивача порушено, суд не врахував положень п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК і не застосував наслідки спливу позовної давності строком в один рік щодо стягнення пені
7.	573/2298/13-ц	Апеляційна скарга представника «особи 1» – «особи 2» на рішення Білопільського районного суду від 21 жовтня 2014 року у справі за позовом «особи 1» до «особи 3», треті особи: «особа 4», «особа 5», про визнання права власності на 1/2 та 1/8 частки спірного домоволодіння та за зустрічним позовом «особа 3» до «особи 1», треті особи: «особа 4», «особа 5», про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування. Рішенням суду позов «особи 1» задоволено частково: визнано за «особою 1» право власності на 1/8 частку домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті «особи 7»; в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частку домоволодіння відмовлено за необґрунтованістю; зустрічні позовні вимоги «особи 3» задоволені – визнано за останнім право власності на 3/4 частки домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті батька «особи 7». (Суддя Терещенко О.І)	Апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення суду першої інстанції змінено: визнано за «особою 1» право власності на 1/4 частину домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка «особи 7». Підстави зміни: колегія суддів не може погодитися з рішенням суду в частині визнання за «особою 1» права власності на 1/8 частку домоволодіння. Задовольняючи у цій частині позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень ч. 1 ст. 11 ЦПК та вважав, що оскільки позивачкою заявлена вимога про визнання права власності в порядку спадкування саме на 1/8 частину, то суд не може вийти за межу позовних вимог. При цьому в рішенні суду було вказано, що «особа 1» не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про визнання за нею ще однієї 1/8 частки спірного домоволодіння. Колегія суддів вважає, що висновок суду про те, що у разі задоволення позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування на 1/4 частку домоволодіння суд вийде за межі позовних вимог є помилковим. Звертаючись до суду з позовом, «особа 1» на свій розсуд визначилася з предметом спору та обсягом судового захисту, вважаючи себе власником 1/2 частини спірного домоволодіння, заявила позовні вимоги про визнання за нею права власності в порядку спадкування на 1/8 частину. Встановивши фактичні обставини справи та вірно визначивши, що весь спірний будинок є спадковим майном, суд першої інстанції повинен був захистити порушене право позивачки та визнати за нею право власності на 1/4 частину домоволодіння в порядку спадкування і такі дії не можуть  бути розцінені як вихід за межі позовних вимог. Завданням цивільного процесу є реальний захист порушених прав громадян у судах. Рішенням у даній справі спір має бити вирішений, без подальшого звернення позивачки до суду.

№ з/п	№ справи	Суть справи, суддя	Результат розгляду. Підстави скасування чи зміни
1.	573/2565/13-ц	Касаційна скарга «особи 1» на рішення Білопільського районного суду від 19 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 10 червня 2014 року у цивільній справі за позовом «особи 2» до «особи 1», «особи 3», третя особа: державний нотаріус Білопільської державної нотаріальної контори Ковальова Л.Б., про визнання договору дарування удаваним та визнання його договором купівлі-продажу. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов «особи 2» задоволено. (Суддя Терещенко О.І.)	Касаційну скаргу «особи 1» задоволено: рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Підстави скасування: у порушення вимог цивільно-процесуального законодавства суд першої інстанції не з’ясував, яку в дійсності угоду сторони мали на увазі укласти та в рішенні не навів висновків щодо цього, не встановив і не зазначив обставин, за яких оспорюваний договір дарування є договором купівлі-продажу. Зокрема, відсутні докази, які б свідчили про те, що укладаючи договір дарування сторони мали на меті приховати договір купівлі-продажу, посилання суду на те, що укладений договір дарування є небезоплатним, належними доказами не підтвердженні і ґрунтуються на припущеннях. Також позивачка стороною в цьому договорі не була, цей договір не укладала, цією угодою вона не могла приховати іншу угоду. Задовольняючи позов, суд обґрунтовував свій висновок про удаваність правочину посиланням на письмове пояснення відповідачки «особи 3», яке вона направила суду поштою. З огляду на положення ст. 57, 64 ЦПК вказане пояснення не є належним доказом, оскільки достовірність його не установлена.

№ з/п	№ справи	Суть справи, суддя	Результат розгляду. Підстави скасування чи зміни
1.	1801/3506/12	Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи, засудженого «особи 1» на вирок Білопільського районного суду від 24 жовтня 2013 року, яким «особу 1», раніше судимого, засуджено: за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 304, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 307 КК  та із застосуванням ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК призначено остаточне покарання виді 6 років 5 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Зазначеним вироком також засуджені «особу 2» за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК та «особу 3» за ч. 3 ст. 185 КК України. (Суддя Кліщ О.В.)	Вирок суду відносно «особи 1» скасовано у зв’язку з однобічністю та неповнотою дізнання, досудового та судового слідства, а кримінальну справу в цій частині направлено для проведення додаткового розслідування. Підстави скасування: орган досудового слідства, суд першої інстанції формулюючи обвинувачення відносно «особи 1» по епізоду незаконного придбання, виготовлення та зберігання наркотичного засобу без мети збуту у великому розмірі не зазначив ваги придбаного та в подальшому виготовленого та вжитого наркотичного засобу, чим допустив неконкретність формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 309 КК України, неповно розкрив об’єктивну сторону. Суд засуджуючи «особу 1» за ч. 2 ст. 307 КК за кожним епізодом збуту наркотичного засобу «особі 3» та «особі 4» окремо, допустив неправильне застосування кримінального закону, оскільки з врахуванням роз’яснень п. 3 ППВСУ від 04.06.2010 р. №7 кожний епізод злочинної діяльності «особи 1» окремої кваліфікації не потребує та утворює повторність злочинів. Також, «особі 1» не може бути призначено за ч. 2 ст. 307 КК додаткове покарання – конфіскація мана, оскільки не здобуто даних про те, що «особа 1» збував наркотичні засоби з корисливих  мотивів.
2.	573/1131/13-к	Апеляції прокурора «особи 1», обвинуваченого «особи 2», «особи 3» і захисника «особи 4» на вирок Білопільського районного суду від 25 вересня 2013 року, яким «особа 2» засуджений за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років і 6 місяців, «особа 3», раніше судимий, засуджений за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років і 6 місяців, за ч. 2 ст. 146 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань йому призначене остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років і 6 місяців. (Суддя Свиргуненко Ю.М.)	Вирок суду першої інстанції щодо «особи 3» в частині призначення йому покарання скасовано у зв’язку з невідповідністю призначеного обвинува-ченому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та ухвалено в цій частині вирок, яким «особі 3» призначено за ч. 2 ст. 121 КК покарання у виді 9 років позбавлення волі, за ч. 2 ст. 146 КК покарання у виді 5 років позбавлення волі та на підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено остаточне покарання у виді 9 років і 6 місяців позбавлення волі. Підстави скасування: при призначенні покарання «особі 3» за ч. 2 ст. 121 КК суд першої інстанції  не врахував те, що наявність у «особи 3» трьох непогашених судимостей за вчинення умисних тяжких злочинів становить передбачену ст. 67 КК обтяжуючу обставину як рецидив вчинених 25 грудня 2011 року злочинів, а також суд в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК, і те, що даному злочину передувало вчинення 25 грудня 2011 року «особою 3» за попередньою змовою групою осіб незаконного викрадення «особи 4».
3.	573/198/14-к	Апеляція прокурора Чуєва А.В. на вирок Білопільського районного суду від 21 січня 2014 року, яким «особа 1» визнаний винним за ч. 2 ст. 286 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК «особа 1» звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовий строком 2 роки. (Суддя Замченко А.О.)	Апеляцію прокурора задоволено, вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного «особі 1» покарання у зв’язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушен-ня та особі обвинуваченого, внаслідок м’якості. Ухвалено новий вирок, яким «особі 1» призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК звільнено «особу 1» від відбування основного покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк 2 роки. Підстави скасування: «особа 1» допустив грубе порушення ПДР України, оскільки знаходився за кермом автомобіля в стані алкогольного сп’яніння і, виконуючи маневр об’їзду велосипедиста, не впевнився у безпечності інтервалу, не знизив швидкості, що призвело до настання тяжких наслідків, а за таких обставин рішення суду про не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати ТЗ є явно несправедливим через м’якість призначеного покарання.
4.	573/297/14-к	Апеляція захисника «особи 1» на вирок Білопільського районного суду від 10 лютого 2014 року, яким «особу» визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, та призначено йому покарання у виді арешту на строк шість місяців. (Суддя Замченко А.О.)	Апеляційну скаргу захисника задоволено частково, вирок суду першої інстанції змінено – строк відбування призначе-ного покарання «особі 2» рахувати з часу фактичного затримання, тобто з 19-00 год. 07 листопада 2013 року. Підстави зміни: відповідно до матеріалів кримінального проваджен-ня «особа 2» фактично був затриманий працівниками міліції о 19-00 год. 07 листопада 2013 року, що знайшло своє відображення як в обвинувальному акті, так і у мотивувальній частині вироку, а не 09 листопада 2013 року як було зазначено у протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, та у резолютивній частині судового рішення.
5.	573/513/13-к	Апеляція «особи 1» на постанову Білопільського районного суду від 19 квітня 2013 року про відмову «особі 1» в задоволенні скарги на постанову старшого слідчого прокуратури Білопільського району від 02 серпня 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи. (Суддя Кліщ О.В.)	Апеляцію задоволено частково, а постанову Білопільського районного суду скасовано, справу повернуто на новий судовий розгляд. Підстави скасування: рішення за заявами та скаргами «особи 1» приймалися органами досудового слідства та судом неодноразово, а саме з травня 2010 року по серпень 2013 року, при цьому судове рішення під головуванням судді Кліщ О.В. від 02 липня 2010 року було скасовано з поверненням справи на новий судовий розгляд до цього ж суду іншому складу суддів, внаслідок чого суддя Кліщ О.В. не мала права приймати участь в розгляді скарги «особи 1», а тому постанова від 19 квітня 2013 року була ухвалена з порушенням ч. 1 ст. 55 КПК і є незаконною.
6.	573/278/14-к	Апеляція заступника прокурора Сумської області Кулинича С.А. на вирок Білопільського районного суду від 05 лютого 2014 року, яким «особу 1» визнано винним у вчиненні кримінального правопору-шення, передбаченого ст. ст. 190, ч. 2 ст. 289 КК, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України призначено йому остаточне покарання у виді двох років шести місяців позбавлення волі. В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини «особи 1» та кваліфікацію його дій, просить вирок суду змінити у зв’язку з неправильним застосуван-ням КК та виключити з мотивувальної частини вироку кваліфікуючу ознаку шахрайства – зловживання довірою. (Суддя Свиргуненко Ю.М.)	Апеляційну скаргу задоволено частково, а вирок Білопільського районного суду змінено – виключено з мотивувальної частини вироку при формулюванні обвинувачення та кваліфікації дій обвинуваченого «особи 1» кваліфікуючу ознаку шахрайства   «обман». Підстави скасування: суд першої інстанції, зазначивши у вироку, що обвинувачений «особа 1» шляхом обману та зловживання довірою, заволодів майном потерпілого «особи 2» допустив помилку при формулюванні обвинувачення та кваліфікації злочинних дій та включив до мотивувальної частини вироку кваліфікуючі ознаки шахрайства «обман» та «зловживання довірою». На думку колегії суддів апеляційного суду включенню до мотивувальної частини вироку підлягає одна кваліфікуюча ознака шахрайства – «зловживання довірою», а – «обман» підлягає виключенню, оскільки «зловживання довірою» - це вид обману, що полягає у використанні винним довірливих стосунків з потерпілим заснованих на знайомстві. Як вбачається з матеріалів справи «особа 1» та потерпілий були знайомими.
7.	573/448/13-к	Апеляції захисника «особи 1», захисника «особи 2» та прокурора Топоркової О.Б. на вирок Білопільського районного суду від 10 червня 2013 року, яким «особу 3» визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, і призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, «особу 4» визнано винним у вчиненні кримінального правопору-шення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК,  та призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. (Суддя Свиргуненко Ю.М.)	Апеляційну скаргу прокурора задоволено, а вирок Білопільського районного суду скасовано в частині призначення покарання та ухвалено новий вирок, яким «особу 3» визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, і призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з конфіскацією всього особистого майна, крім житла, «особу 4» визнано винним у вчиненні кримінального правопорушень-ня, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, і призначено йому покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, з конфіскацією всього особистого майна, крім житла. Підстави скасування: санкція ч. 3 ст. 187 КК передбачає поряд з основним покаранням обов’язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна. Виходячи з цього, суд, вирішуючи питання про призначення обвинуваченим «особі 3» і «особі 4» покарання кожному зокрема, зобов’язаний був вирішити і питання про призначення або ж не призначення додаткового покарання і навести відповідні мотиви такого рішення у вироку суду. У порушення вказаного закону суд у вироку взагалі не зазначив вказаного питання, не навів жодних мотивів щодо не призначення додаткового покарання.
8.	573/529/13-к	Апеляції представника потерпілих «особи 1» та прокурора Топоркової О.Б. на вирок Білопільського районного суду від 02 квітня 2014 року, яким: 1) «особа 2» засуджений за ч. 1 ст. 146, ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 189, ч. 3 ст. 189 КК та на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суровим, остаточ-но призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 7 місяців із конфіскацією майна.  Визнано невинуватим у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 209, ч. 4 ст. 190 КК; 2) «особа 3» засуджений за ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 27 ч. 1 ст. 222, ч. 2 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 189 КК та на підставі ст. 75 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. (Суддя Свиргуненко Ю.М.)	Апеляцію задоволено частково: вирок суду першої інстанції відносно «особи 2» в частині виправдання за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду. Підстави скасування вироку у вказаній частині:  висновок суду першої інстанції щодо невинуватості «особи 2» у вчиненні злочинів передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209 КК не ґрунтується на матеріалах справи і є передчасним, оскільки суд не навів у вироку переконливих доказів, які б спростовували докази обвинувачення. До оцінки доказів суд підійшов явно вибірково. На момент розгляду справи в суді не має в живих потерпілих «особи 4», «особи 5», свідка «особи 6», проте потерпіла «особа 5» неодноразово допитувалася на досудовому слідстві і суд її показання визнав суперечливими, не вказавши у чому полягає суперечливість показань потерпілої. До показання свідка «особи 6» суд віднісся критично, оскільки вона сестра «особи 7», беручи разом з тим за основу покази інших осіб, які також перебувають у родинних стосунках з виправданим. Усупереч вимогам ст.ст. 257, 306 КПК (1960 року) суд першої інстанції оголосив покази свідка «особи 8» і послався на них у вироку як на такі, котрі вона надала іншому складу суду.
9.	573/998/14-к	Апеляційна скарга засудженого «особи 1» на ухвалу Білопільського районного суду від 27 травня 2014 року, якою засудженому «особі 1» відмовлено в задоволенні клопотання про звільнення його від покарання на підставі ЗУ «Про амністію у 2014 році». Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що «особа 1» має дві непогашені судимості: від 17 серпня 2012 року та від 09 квітня 2014 року за злочини, які є тяжкими, а тому відповідно до ст. 4 ЗУ «Про застосування амністії в Україні» амністію до «особи 1» не може бути застосовано. (Суддя Терещенко О.І.)	Апеляційну скаргу задоволено, а ухвалу суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову ухвалу, якою задоволено клопотання засудженого про застосування відносно нього амністії. Підстави скасування: вироком Білопільського районного суду від 09 квітня 2014 року «особа 1» був засуджений за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК до 3 років 1 місяця позбавлення волі. Цим же вироком на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч.3 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 304 КК України шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та вироком Білопільського районного суду від 17 серпня 2012 року (ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 304 КК) «особі 1» остаточно було визначено покарання у виді 3 років 3 місяців позбавлення волі та призначено покарання за ч. 2 ст. 309 КК. За таких обставин засуджений «особа 1» за скоєння тяжких злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 304, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК, має одну судимість за вироком Білопільського районного суду від 09 квітня 2014 року, оскільки за цим вироком при призначенні покарання були застосовані положення ч. 4 ст. 70 КК. У даному випадку, на думку колегії суддів, не має значення кількість злочинів, які за кваліфікацією є тяжкими, та за якими «особа 1» засуджений. Відповідно до ст. 88 КК судимість виникає в особи за наявності обвинувального вироку, незалежно від кількості скоєних злочинів за які ця особа засуджена вироком суду.
10.	573/700/14-к	Апеляційна скарга обвинуваченого «особи 1», представника цивільного відповідача ДП «Південна залізниця» Перця С.В., представника цивільного відповідача «особи 2» «особи 3» та представника цивільного відповідача ПрАТ «СК «Провідна» Медвідя О.І. на вирок Білопільського районного суду від 30 травня 2014 року, яким «особа 1» засуджений за ч. 3 ст. 286 КК та останньому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільні позови потерпілих щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, а саме стягнуто з ПрАТ «СК «Провідна» - моральну шкоду, витрати на поховання та ритуальні послуги, стягнуто з «особи 2» та ДП «Південна залізниця» в солідарному порядку моральну шкоду. (Суддя Кліщ О.В.)	Апеляційні скарги представників цивільних відповідачів «особи 2», ДП «Південна залізниця» задоволено частково: вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільних позовів змінено – встановлено дольовий порядок відшкодування моральної шкоди потерпілим «особою 2» та ДП «Південна залізниця» у співвідношенні 90% та 10% відповідно; відмовлено в задоволенні цивільних позовів в частині відшкодування витрат проведених на поминальні обіди потерпілим «особі 4», «особі 5», «особі 6», «особі 7», «особі 8», «особі 9». В іншій частині вирок суду залишено без змін. Підстави зміни: суд першої інстанції дійшов неправильних висновків щодо встановлення солідарної відповідальності перед цивільними позивачами володільців джерел підвищеної небезпеки – ДП «Південна залізниця» та «особи 2», внаслідок зіткнення яких було завдано шкоди іншим особам. Стаття 1182 ЦК передбачає, що розмір відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення, а отже в даному випадку суду потрібно було встановити дольовий порядок відшкодування моральної шкоди. Також суд першої інстанції не врахував, що виходячи з наведеного в ст. 2 ЗУ «Про поховання та похоронну справу» поняття «поховання» до витрат на поховання відносяться лише ті, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу. Витрати на проведення поминального обіду, який проводиться після поховання, не відносяться до витрат на поховання.
11.	573/1910/14-к	Апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні Шамукова Р.Ф. на ухвалу Білопільського районного суду від 23 вересня 2014 року, якою відмовлено в задоволенні подання інспектора Білопільського МВ КВІ Короля Р.В. про звільнення від покарання у зв’язку із закінченням іспитового строку «особи 1». Суд мотивуючи свою ухвалу зазначив, що «особа 1» в період іспитового строку вчинив новий злочин, а тому звільненню від покарання за попереднім вироком не підлягає. (Суддя Кліщ О.В.)	Апеляційну скаргу задоволено: скасовано ухвалу суду першої інстанції та ухвалено нову, якою подання інспектора Білопільського МВ КВІ Короля Р.В. задоволено та звільнено «особу 1» від призначеного йому вироком Білопільського районного суду від 14 серпня 2012 року покарання. Підстави скасування: вказівка суду про вчинення «особою 1» 01 лютого 2013 року злочину є помилковою, оскільки не зважаючи на пред’явлення йому обвинувачення за ч. 1 ст. 162 КК, він не був засуджений за вчинення цього злочину, більше того, вказане кримінальне провадження 31 липня 2014 року було закрите, у зв’язку з відмовою потерпілої від підтримання обвинувачення. Враховую положення ст. 62 КУ, суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про те, що «особа 1» під час іспитового строку вчинив злочин.
12.	573/631/14-к	Апеляційна скарга обвинуваченого «особи 1» та прокурора у кримінальному провадженні Чуєва А.В. на вирок Білопільського районного суду від 08 серпня 2014 року, яким Ремньов В.М. визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК та йому призначено покарання: - за ч. 3 ст. 185 КК по епізодам крадіжок майна 29 листопада 2012 року, в грудні 2012 року, 02 березня 2013 року у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання за вироком Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 12 березня 2014 року, більш суворим покаранням за цим вироком, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці; - ч. 2 ст. 185 КК по епізодам крадіжок майна 17 березня 2013 року, 04 січня 2014 року, 14 січня 2014 року у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць; - за ч. 3 ст. 185 КК по епізоду крадіжки майна 23 січня 2014 року у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці. На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 12 березня 2014 року у виді одного місяця позбавлення волі та остаточно призначено Ремньову В.М. до відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці. Постановлено стягнути з Ремньова В.М. витрати на проведення експертизи, матеріальну та моральну шкоду. (Суддя Кліщ О.В.)	Апеляційну скаргу прокурора задоволено, скаргу Ремньова В.М. залишено без задоволення, вирок Білопільського районного суду змінено в частині призначення покарання, а саме: виключено з вироку вказівку суду про призначення обвинуваченому Ремньову В.М. покарання за сукупністю вироків на підставі ч. 1 ст. 71 КК; визначено Ремньова В.М. вважати засудженим за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць, за ч. 3 ст. 185 КК – у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці; на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено Ремньову В.М. покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці; на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання, що призначено за попереднім вироком Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 12 березня 2014 року, більш суворим покаранням, що призначено за цим вироком визначено Ремньову В.М. остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 2 місяці. Підстави зміни: з вироку Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 12 березня 2014 року вбачається, що Ремньов В.М. був засуджений за ч. 2 ст. 263 КК до 6 місяців арешту, а всі злочини, за які він засуджений оскаржуваним вироком від 08 серпня 2014 року, вчинені ним до постановлення попереднього вироку (в листопаді, грудні 2012 року, в березні 2013 року, в січні 2014 року), а тому підстави передбачені ч. 1 ст. 71 КК для призначення покарання за сукупністю вироків відсутні.

№ з/п	№ справи	Суть справи, суддя	Результат розгляду. Підстави скасування чи зміни
1.	573/305/14-п	Апеляційна скарга Вакуленка О.М. на постанову Білопільського район-ного суду від 24 лютого 2014 року, якою Вакуленко О.М. притягнутий до адміністративної відповідальнос-ті за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. (Суддя Свиргуненко Ю.М.)	Апеляційну скаргу задоволено, постанову суду скасовано, провадження у справі закрито. Підстави скасування: як вбачається з матеріалів справи 15 липня 2013 року заступник голови Білопільської РДА Вакуленко О.М. звільнився з посади та в порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» не подав до кадрового підрозділу декларацію за період, не охоплений раніше поданою декларацією, про що було складено протокол про адміністративне правопорушення.  Як вбачається з ст. 12 вказаного Закону суб’єкти декларування, які звільняються подають декларацію за період, не охоплений раніше поданими деклараціями. Суб’єкти декларування зобов’язані протягом одного року подавати за своїм останнім місцем роботи декларацію за минулий рік. 24 лютого 2014 року Вакуленко О.М. подав декларацію за 2013 рік, тобто він виконав вимоги Закону і подав декларацію в строк до 01 квітня 2014 року. За таких обставин суду слід було ретельніше дослідити наведені дані, й оцінивши їх у сукупності з іншими доказами дійти висновку про відсутність правопорушення у діях Вакуленка О.М.
2.	573/1524/14-ц	Апеляційна скарга Пономаренка В.В. на постанову судді Білопільського районного суду від 04 серпня 2014 року, якою Пономаренка В.В. притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 122-4 КУпАП та накладено на нього штраф в сумі 255 грн. (Суддя Замченко А.О.)	Апеляційну скаргу Пономаренка В.В. задоволено частково, постанову судді скасовано, а провадження у справі закрито у зв’язку з закінченням на момент апеляційного розгляду строку накладення адміністративного стягнення. Підстави скасування: апеляційний суд дійшов до висновків, що розгляд справи 04.08.2014 р. відбувався за відсутності Пономаренка В.В., а не за його присутності як це вказано в постанові судді (останній під підпис у протоколі про адміністративне правопорушення був повідомлений про розгляд справи 08.08.2014 р., а про розгляд справи 04.08.2014 р. не повідомлявся і вказує, що не був присутнім в судовому засіданні 04.08.2014 р.), у зв’язку з чим були порушені його права.

№ з/п	№ справи	Суть справи, суддя	Результат розгляду. Підстави скасування чи зміни
1.	573/954/14-а	Апеляційна скарга УПФ в Білопільському районі на постанову Білопільського районного суду від 07 липня 2014 року по справі за позовом Конєвої Л.К. до УПФ в Білопільському районі про визнання неправомірною відмови відповідача перерахувати призначений розмір пенсії та зобов’язати здійснити перерахунок пенсії у відповідності до діючого законодавства без обмеження граничного розміру пенсії, якою позов Конєвої Л.К задоволено: визнано неправомірними дії УПФ в Білопільському районі, зобов’язано перерахувати та виплатити пенсію позивачці відповідно до нових умов оплати праці суддів, працюючих на відповідних посадах, починаючи з 01 лютого 2013 року та з 01 січня 2014 року без обмеження граничного розміру пенсії. (Суддя Терещенко О.І.)	Апеляційну скаргу задоволено частково: постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позов Конєвої Л.К. задоволено частково – визнано неправомірними дії УПФ в Білопільському районі щодо відмови в перерахунку та виплаті пенсії, відповідно до нових умов оплати праці суддів, з 01 січня 2014 року; зобов’язано УПФ в Білопільському районі перерахувати та виплатити Конєвій Л.К. пенсію, відповідно до нових умов оплати праці суддів, починаючи з 01 січня 2014 року. Підстави скасування: як вбачається з матеріалів справи позивачка отримує пенсію державного службовця призначену згідно зі ст. 37 ЗУ «Про державну службу», відповідно до якої максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, розрахунок пенсії позивачки з урахуванням обмеження її розміру, встановленого ЗУ «Про державну службу», здійснено відповідачем правомірно. Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги про перерахунок пенсії починаючи з 01 лютого 2013 року, оскільки вони вже розглядалися і були задоволені постановою Білопільського районного суду від 09 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2014 року. В той же час, колегія суддів наголошує, що позивачка має право на перерахунок пенсії, у зв’язку з підвищення заробітної плати працюючим суддям, як особа, якій пенсія призначена як державному службовцю, однак граничний розмір такої пенсії не може бути більшим встановленого ст. 37 ЗУ «Про державну службу».
2.	573/322/14-а	Апеляційна скарга Кикотя О.А. на ухвалу Білопільського районного суду від 30 липня 2014 року по справі за заявою Кикотя О.А. про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Білопільського районного суду від 01 квітня 2014 року по справі №573/322/14-а за позовом Кикотя О.А. до начальника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Сумській області Бульдовича С.В. про скасування постанови. Вказаною ухвалою заяву Кикотя О.А. повернуто останньому, у зв’язку з тим, що він не виконав вимоги ухвали про залишення заяви без руху. (Суддя Кліщ О.В.)	Апеляційна скарга Кикотя О.А. задоволено частково: ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду справи зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження за нововиявленими обставинами. Підстави скасування: ухвалою суду першої інстанції від 18 липня 2014 року заяву Кикотя О.А. було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків заяви до 30 липня 2014 року. 25 липня 2014 року Кикоть О.А. подав заяву про усунення недоліків. Ухвалою суду від 30 липня 2014 року заяву Кикотя О.А. повернуто заявнику, у зв’язку з тим, що останній не навів жодних обставин, які передбачені ст. 245 КАСУ. Колегія суддів вважає необґрунтованими вказані висновки суду першої інстанції, оскільки заявником у встановлений судом строк було усунуто вимоги ухвали про залишення заяви без руху, а саме зазначено обставини, які, на його думку, є підставами перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами. Вирішення питання щодо обґрунтованості та належності вказаних заявником обставин можливо виключно після відкриття провадження та розгляду заяви по суті.